Глюкоза, або виноградний цукор, або декстроза (D-глюкоза), C6H12O6 — органічна сполука, моносахарид (шестіатомний гідроксіальдегід, гексоза), одне з найпоширеніших джерел енергії в живих організмах планети.
Зустрічається в соку багатьох фруктів та ягід, у тому числі й винограду, від чого і походить назва цього виду цукру. Глюкозна ланка входить до складу полісахаридів (целюлоза, крохмаль, глікоген) та ряду дисахаридів (мальтози, лактози та сахарози), які у травному тракті швидко розщеплюються на мономери: наприклад, сахароза – на глюкозу та фруктозу, лактоза – на глюкозу та глюкозу т.д.
Ймовірно, глюкоза відома людині з давніх часів, оскільки вона кристалізується з меду. Однак у чистому вигляді її виділили набагато пізніше: німецький хімік Андреас Маргграф отримав її 1747 з виноградного соку. Жозеф Луї Пруст у 1801 році обложив кристали α-D-глюкози з того самого виноградного соку. Завдяки цим експериментам за глюкозою закріпилася назва виноградного цукру.
Використання глюкози як підсолоджувача пов’язане з тим, що під час Наполеонівських воєн було заблоковано постачання тростинного цукру з Вест-Індії. Ще 1000 року до зв. е. у Китаї з крохмалю (ферментацією рису) отримували штучний підсолоджувач – дисахарид мальтозу. Наприкінці XVIII в. в Європі було відомо, що крохмаль можна обробити кислотою та отримати солодку речовину. Саме це дозволило К. С. Кірхгофу нагріванням картопляного крохмалю із сірчаною кислотою отримати солодку сиропоподібну речовину. Внаслідок оптимізації процесу він отримав сироп, який кристалізувався при стоянні. Крім того, була спроба пресувати одержувану масу в твердий продукт і в такому вигляді продавати. Однак організувати виробництво не вдалося, оскільки Наполеон зазнав поразки та постачання цукру було відновлено.
Процес одержання глюкози досліджував французький хімік Соссюр. Він з’ясував, що крохмаль піддається гідролізу, при якому руйнуються зв’язки між вуглеводними фрагментами, причому на кожний розрив витрачається по одній молекулі води. Також було виявлено, що цукерки, що виробляються з сиропів глюкози, не такі солодкі, як ті, що одержують із сахарози. Тому у Німеччині та інших країнах Європи було організовано виробництво глюкози.
На той час промислова глюкоза була недостатньо чистою і виходила у вигляді сиропів. Її доводилося багаторазово кристалізувати із води чи використовувати органічні розчинники. Єдиною твердою формою, яку випускали у великій кількості, була лита глюкоза: сироп заливали у форми, де він твердів.
У 1923 році в США Вільям Б. Ньюкірк (англ. William B. Newkirk) запатентував промисловий спосіб отримання глюкози. Цей спосіб відрізнявся ретельним контролем умов кристалізації, завдяки чому глюкоза випадала з розчину як чистих, великих кристалів.
Глюкоза належить до класу альдогексоз, тобто є полігідроксиальдегідом, що містить шість атомів вуглецю, альдегідну групу та п’ять гідроксильних груп. Чотири атоми вуглецю в її структурі є хіральними, тому існує 16 стереоізомерних альдогексозів: деякі зустрічаються в природі, деякі отримані синтетично. Конкретну конфігурацію хіральних центрів глюкози наприкінці ХІХ ст. встановив німецький хімік Еміль Фішер. Він зробив це за допомогою реакцій нарощування та деградації вуглецевого ланцюга цукрів. Поряд із найбільш поширеним у природі моносахаридом D-глюкозою існує також її енантіомер L-глюкоза, який у природі практично не зустрічається.
Часто D-глюкозу зображують у лінійній формі, проте насправді D-глюкозу існує в циклічній формі, утвореної в результаті приєднання ОН-групи при вуглеці С-5 до альдегідної групи. циклічний напівацеталь, що утворюється при цьому, стійкий: у розчинах і кристалічній формі D-глюкозу більш ніж на 99 % знаходиться у формі напівацеталю. Загалом таку форму називають піранозною (від назви пірана – шестичленного гетероциклу з одним атомом кисню), а циклічну D-глюкозу називають D-глюкопіранозою.
При описаній циклізації виникає новий стереоцентр при напівацетальному атомі вуглецю, тому D-глюкопіраноза може існувати у вигляді двох діастереомерів, званих аномерами: α-D-глюкопіранози та β-D-глюкопіранози (або коротко: α-D-глюкози та β- глюкози, α-аномери та β-аномери). Зображати циклічні форми вуглеводів зручно за допомогою проекцій Хеуорса – ідеалізованих шестичленних циклів із замісниками над та під площиною циклу.
Глюкоза – безбарвна кристалічна речовина без запаху. Має солодкий смак. D-глюкоза представлена у вигляді трьох кристалічних форм: безводної -D-глюкопіранози, моногідрату -D-глюкопіранози і безводної -D-глюкопіранози (хоча описаний також моногідрат -D-глюкопіранози). Безводні форми мають орторомбічні кристали, а гідрат моноклінні. Всі три форми відрізняються температурою плавлення: -аномер плавиться при 146°C, його моногідрат – при 83°C, -аномер – при 148-150°C.
Аноміри D-глюкопіранози оптично активні: питоме обертання α-аномера становить +112,2 °, β-аномера – +18,9 °. Обидва аномери при розчиненні зазнають мутаротації, тобто перетворюються на рівноважну суміш, що складається з 62% -аномера і 38% -аномера. Питоме обертання цієї суміші становить 52,7 °.
Єдиною сировиною для глюкози є крохмаль, хоча робляться спроби використовувати інший природний полімер глюкози – целюлозу. Основним джерелом крохмалю є кукурудза: 100% глюкозних підсолоджувачів у США та 84% у Японії виробляють із кукурудзяного крохмалю. Також 70% виробленої у світі кукурудзи йде виробництво глюкози. У Європі поступово зростає використання пшеничного крохмалю, хоча переважно використовується також кукурудзяний крохмаль. В Австралії глюкозу одержують лише з пшеничного крохмалю. В Азії використовують крохмаль із саго, тапіоки та кукурудзи.
Для отримання глюкози крохмаль гідролізують у присутності кислот чи ферментів. При цьому відбувається розрив зв’язків між глюкозними ланками полімерних амілози та амілопектину – компонентів крохмалю – і утворюється мономер (D-глюкоза) з деяким вмістом димерів: мальтози та ізомальтози. Для кислотного гідролізу готують суспензію крохмалю у воді (30-40 мас. %) та доводять pH до 2 або нижче. При атмосферному тиску кислотний гідроліз протікає 6 год, проте сучасні установки дозволяють проводити процес при підвищеному тиску і, відповідно, вищій температурі. При тиску 415-620 кПа та температурі до 160°C крохмаль гідролізується протягом декількох хвилин. Реакцію зупиняють додаванням нейтралізуючого реагенту (зазвичай карбонату натрію), і pH підвищується до 4-5,5.
Після гідролізу нерозчинні домішки, які були присутні в крохмалі, відокремлюють центрифугуванням або фільтруванням, а розчинні домішки видаляють активованим вугіллям і іонообмінними смолами. Смоли також дозволяють знебарвити отриману глюкозу. Кінцевий розчин упарюють. Більшість глюкозних сиропів продають у вигляді 70-85% розчинів, хоча їх можна випарувати і до твердого стану.
Глюкозні сиропи відрізняються за рівнем гідролізу крохмалю: її оцінюють за кількістю присутніх у кінцевому продукті цукрів, що відновлюють, і виражають у декстрозних еквівалентах (DE). Цікаво, що кислотний гідроліз є в цілому випадковим процесом, проте в даному випадку при однаковій мірі конверсії виходить вуглеводний склад кінцевого продукту, що дуже відтворюється. У деяких випадках цей факт є небажаним обмеженням, тому що виробнику може знадобитися гнучкіше регулювати вуглеводний склад. Через це в промисловості почали використовувати ферментативний гідроліз крохмалю.
Ферментативний гідроліз використовують як доповнення до кислотного. Спочатку таким способом намагалися підвищити ступінь конверсії та отримати більш солодкий і менш в’язкий сироп із більшим вмістом глюкози. Однак ферментативний гідроліз дозволяє також регулювати співвідношення глюкози та мальтози у продукті. Для проведення ферментативного гідролізу pH підвищують до 4-6, а знижують температуру до 60-70°C, потім вносять необхідні ферменти, які підбирають виходячи з потреб за складом. Бактеріальні α-амілази випадково розщеплюють α-1,4-глікозидні зв’язки в крохмалі. β-Амілази та грибкові α-амілази розщеплюють ті ж зв’язки, але дають переважно мальтозу. Глюкоамілаза відщеплює по одній молекулі глюкози з кінця, що не відновлює, але може розщеплювати також α-1,6-зв’язку. Пуллуланаза розщеплює α-1,6-зв’язку. Після закінчення процесу ферменти дезактивують нагріванням або зміною рН.
Відкриття термостійких α-амілаз дозволило розробити повністю ферментативні процеси і ще точніше контролювати ступінь конверсії та вуглеводний склад продукту. Ферменти вносять у суспензію крохмалю при pH 6-6,5, після чого суспензію нагрівають пором до 103-107°C і витримують протягом 5-10 хв, а потім 1-2 години при 95°C. Після цього проводять вторинний ферментативний гідроліз, як і у разі кислотного гідролізу.
Більшість глюкози продається у вигляді сиропів, але існує невелика потреба також у твердій глюкозі. Її виробляють як чистому вигляді, і у вигляді загального цукру (англ. total sugars) — отверждённого гідролізату крохмалю. Загальний цукор може містити значну кількість мальтози (DE<20), бути практично чистою глюкозою (95-99%), а також містити певний відсоток фруктози.
Спочатку чисту кристалічну глюкозу виготовляли з крохмалю, гідролізованого в кислому середовищі. У таких умовах вдавалося досягти лише 88 % вмісту глюкози, оскільки в умовах гідролізу утворювалися побічні продукти, пов'язані з мутаротацією та ізомеризацією. З 1938 почали використовувати ферментативний гідроліз, який дозволив отримувати більш чисту глюкозу.
Моногідрат α-D-глюкози одержують кристалізацією з перенасичених сиропів із вмістом твердої речовини 74-79 %, з якої глюкоза становить 95-96 %. Такі сиропи виробляють ферментативним гідролізом, націленим на максимальну конверсію. Сироп охолоджують до 46-50°C і змішують із кристалами затравки з попередньої партії. Сироп повільно охолоджують до 20-40°C протягом 2-5 днів: при цьому близько 60% кристалізується як моногідрат α-D-глюкози. Матковий розчин відокремлюють на центрифугах, кристали глюкози промивають водою і сушать до максимально сухого стану (14 % вологи). Потім досушують потоком гарячого повітря до 8,5-9% вологи (теоретичний вміст води в моногідраті – 9,08%). Кристалізації не заважає наявність домішок, тому матковий розчин концентрують і одержують другу порцію кристалів або поєднують його з наступною партією сиропу. Вилучення моногідрату глюкози із сиропу досягає 87,5 %. При повторних кристалізація з маточного розчину ступінь виділення підвищується до 100%.
Безводну-D-глюкозу кристалізують при 60-65°C в умовах вакууму і випаровування розчинника. Вихідні сиропи мають бути досить чисті. Цикл кристалізації значно коротший, ніж для моногідрату, і становить 6-8 год. Виділяють і сушать кристали приблизно так само, як описано вище. Вміст води у кінцевому продукті вбирається у 0,1 %.
Безводну β-D-глюкозу одержують кристалізацією вище 100°C. Додаткові складності пов’язані з тим, що β-D-глюкоза значно краще розчинна у воді, ніж α-D-глюкоза (72% проти 30% при 25°C).
Глюкоза може відновлюватись у шестиатомний спирт (сорбіт). Окислення глюкози в залежності від способу окислення може призводити до трьох препаратів: глюконової кислоти (окислення альдегідної групи), глюкарова кислота (додатково окислюється первинна OH-група) або глюкуронова кислота (окислення тільки первинної OH-групи).
Як цукор, що відновлює, глюкоза проявляє відновлювальні властивості. Це проявляється у реакціях з реактивом Толленса (аміачним розчином оксиду срібла), реактивом Бенедикта та реактивом Фелінга (реагенти на основі міді).
Глюкоза має також деякі специфічні властивості, такі як бродіння – деструктивне розкладання під дією ферментів. Можливі кілька типів бродіння: спиртове (утворюється етанол та вуглекислий газ), молочно-кисле (утворюється молочна кислота), масляне (утворюється бутанова кислота, водень, вуглекислий газ). ацетонове (утворюється бутанол, ацетон, водень, вуглекислий газ), лимоннокисле-кисле (утворюється лимонна кислота).
Глюкоза – основний продукт фотосинтезу, що утворюється в циклі Кальвіна.
В організмі людини та тварин глюкоза є основним та найбільш універсальним джерелом енергії для забезпечення метаболічних процесів. Глюкоза є субстратом гліколізу, в ході якого вона може окислитися або до пірувату в аеробних умовах або до лактату у разі анаеробних умов. Піруват, отриманий таким чином у гліколізі, далі декарбоксилюється, перетворюючись на ацетил-КоА (ацетилкоензим А). Також у ході окисного декарбоксилювання пірувату відновлюється кофермент НАД+. Ацетил-КоА далі використовується у циклі Кребса, а відновлений кофермент використовується у дихальному ланцюзі.
Глюкоза депонується у тварин у вигляді глікогену, у рослин – у вигляді крохмалю, полімер глюкози – целюлоза є основною складовою клітинних оболонок усіх вищих рослин. У тварин глюкоза допомагає пережити заморозки. Так, у деяких видів жаб перед зимою підвищується рівень глюкози в крові, за рахунок чого їхні тіла здатні витримати заморожування в льоду.
Застосування в медицині:
5%, 10%, 20% стерильні розчини глюкози для внутрішньовенних інфузій.
Глюкозу використовують при інтоксикації (наприклад, при харчовому отруєнні та інфекціях), вводять внутрішньовенно струминно та крапельно, оскільки вона є універсальним антитоксичним засобом.
Глюкозу використовують для цілей регідратації організму як джерело вуглеводів, у тому числі при парентеральному харчуванні.
Також препарати на основі глюкози та сама глюкоза використовуються ендокринологами при визначенні наявності та типу цукрового діабету у людини (у вигляді стрес-тесту на введення підвищеної кількості глюкози в організм).
Глюкозу застосовують у медицині як поживну речовину та компонент кровозамінних протишокових рідин. Крім того, у медицині широко застосовується кальцієва сіль глюконової кислоти (глюконат кальцію).
Для медичних цілей глюкоза зазвичай використовується у вигляді розчину для ін’єкцій або інфузій, а також у вигляді таблеток.
У харчовій промисловості глюкоза застосовується при випіканні хліба, у кондитерській справі, а також при виробництві згущеного молока, морозива, кислого молока, кефір. Також для виробництва спирту, вин, пива.
У сільському господарстві глюкоза, найчастіше, застосовується для підживлення бджіл.
Глюкоза використовується для отримання вітаміну C (аскорбінова кислота), сорбіту та біополімерів.
Відгуки
Відгуків немає, поки що.