Бензойна кислота (хімічна формула – C7H6O2 або C6H5СООН) – слабка хімічна органічна кислота, що відноситься до класу карбонових кислот ароматичного ряду.
За стандартних умов бензойна кислота — це найпростіша одноосновна карбонова кислота, що є твердою кристалічною речовиною білого кольору.
Солі та складні ефіри бензойної кислоти називаються бензоатами.
Вперше виділена сублімацією в 16 столітті з бензойної смоли (росного ладану), звідси і отримала свою назву. Цей процес був описаний у Нострадамуса (1556), а потім у Жіроламо Рушеллі (1560, під псевдонімом Alexius Pedemontanus) та у Блеза де Віженера (1596).
1832 року німецький хімік Юстус фон Лібіх визначив структуру бензойної кислоти. Він також досліджував, як вона пов’язана з гіппуровою кислотою.
У 1875 р. німецький фізіолог Ернст Леопольд Зальковський досліджував протигрибкові властивості бензойної кислоти, яка тривалий час використовувалася в консервуванні фруктів.
Бензойна кислота – білі кристали, погано розчинні у воді, добре – в етанолі, хлороформі та діетиловому ефірі. Бензойна кислота є, подібно до більшості інших органічних кислот, слабкою кислотою (pKa 4,21).
Чиста кислота має температуру плавлення – 122,4 °C, температуру кипіння – 249 °C.
Легко виганяється, переганяється з водяною парою, тому неефективно підвищувати концентрацію водних розчинів бензойної кислоти упарюванням розчину.
Бензойну кислоту можна отримати окисленням толуолу сильними окислювачами, такими, як перманганат калію, оксид хрому (VI), азотна або хромова кислота, а також декарбоксилюванням фталевої кислоти.
У промислових масштабах бензойну кислоту одержують окисленням толуолу киснем на каталізаторі (нафтенату марганцю або кобальту).
Хімічний продукт – бензойна кислота – дешевий і легкодоступний. Тому до лабораторного синтезу професійні хіміки вдаються рідко.
Демонстраційний синтез здійснюється у навчальних цілях.
Очищення бензойної кислоти зручно проводити перекристалізацією з розчинника, як правило, з води. Інші розчинники, придатні для перекристалізації: оцтова кислота (крижана та водний розчин), бензол, ацетон, петролейний ефір та суміш етанолу з водою.
Бензамід та бензонітрил гідролізуються у воді в присутності кислоти або основи до бензойної кислоти.
Бензальдегід в основному середовищі зазнає перетворення за реакцією Канніццаро. У результаті виходить бензойна кислота та бензиловий спирт.
Перший виробничий процес включав гідроліз бензолтрихлориду під дією гідроксиду кальцію у воді в присутності заліза або його солей як каталізатор. Бензоат кальцію, що утворюється, переводили в бензойну кислоту обробкою соляною кислотою. Продукт містив значну кількість хлорпохідних бензойної кислоти, тому не використовувався як харчова добавка. Нині використовується бензойна кислота, одержувана синтетично.
Бензойна кислота використовується як речовина в якості теплового стандарту для калібрування калориметрів за температурою та теплоємністю, так як теплота кристалізації та плавлення добре відомі та відтворювані.
Бензойна кислота служить отримання багатьох реактивів, найбільш значущі їх:
Бензоїлхлорид, C6H5C(O)Cl, виходить обробкою бензойної кислоти тіонілхлоридом, фосгеном або хлоридами фосфору PCl3 і PCl5. C6H5C(O)Cl — важлива вихідна речовина для деяких похідних бензойної кислоти, таких як бензилбензоат, що використовується як штучний ароматизатор та репелент.
Бензоатні пластифікатори, такі як гліколь-, діетиленгліколь- та триетиленгліколеві ефіри, одержувані переетерефікацією метилбензоату з відповідним диолом. Альтернативно ці речовини виходять дією бензоїлхлориду на відповідний діол. Ці пластифікатори використовуються з відповідними ефірами терефталевої кислоти.
Фенол, C6H5OH, одержуваний окисним декарбоксилюванням при 300-400 °C. Необхідна температура може бути знижена до 200 °C додаванням каталітичних кількостей солей міді (II). Далі фенол може бути конвертований в циклогексанол, який є вихідною речовиною в синтезі нейлону.
Бензойну кислоту та її солі використовують при консервуванні харчових продуктів (харчові добавки E210, E211, E212, E213).
Бензойна кислота, блокуючи ферменти, уповільнює обмін речовин у багатьох одноклітинних мікроорганізмах та грибках. Вона пригнічує зростання плісняви, дріжджів та деяких бактерій.
У харчові продукти її додають у чистому вигляді або у вигляді натрієвої, калієвої або кальцієвої солі.
Згубна дія на мікрофлору починається з абсорбції бензойної кислоти ліпідною стінкою клітини.
Оскільки через стінку клітини може проникнути лише недисоційована кислота, бензойна кислота проявляє антимікробну дію лише у кислих харчових продуктах.
Якщо внутрішньоклітинний рН 5 або менше, анаеробна ферментація глюкози через фосфорфруктокіназу зменшується на 95%. Ефективність бензойної кислоти та бензоатів залежить від кислотності (pH) їжі.
Кисла їжа, напої, такі, як фруктові соки (що містять лимонну кислоту), газовані напої, що містять в розчині (вуглекислий газ), безалкогольні напої з (фосфорною кислотою), соління (молочна кислота) та інші кислі харчові продукти консервуються бензойною кислотою її солями.
Прийняті та оптимальні концентрації бензойної кислоти при консервації їжі 0,05-0,1%.
Бензойну кислоту застосовують у медицині при шкірних захворюваннях, як зовнішній антисептичний (протимікробний) і фунгіцидний (протигрибковий) засоби, при трихофітіях і мікозах, а її натрієву сіль, – бензоат натрію – як відхаркувальний засіб.
Ефіри бензойної кислоти (зі спиртами від метилового до амілового) мають сильний і приємний запах і застосовуються в парфумерній промисловості.
Деякі інші похідні бензойної кислоти, такі як, наприклад, хлор і нітробензойні кислоти, широко застосовуються для синтезу барвників.
Бензойна кислота у вільному вигляді та вигляді складних ефірів зустрічається у складі багатьох рослин та тварин. Значна кількість бензойної кислоти знаходиться у ягодах (близько 0,05%). Зрілі плоди деяких видів вакциніуму містять велику кількість вільної бензойної кислоти. Наприклад, у брусниці до 0,20% у стиглих ягодах, а у журавлині – до 0,063%. Бензойна кислота утворюється у яблуках після зараження грибком Nectria galligena. Серед тварин бензойна кислота виявлена в основному у всеїдних або фітофагних видах, наприклад, у внутрішніх органах і м’язах тундряної куріпки (Lagopus muta), а також виділення самців вівцебика або азіатського слона.
Бензойна смола містить до 20% бензойної кислоти та 40% бензойних ефірів.
Бензойна кислота присутня як частина гіппурової кислоти (N-бензоїлгліцин) у сечі ссавців, особливо травоїдних тварин. Бензойна кислота добре всмоктується, через коензим А зв’язується з амінокислотою гліцином у гіпопурову кислоту і у такому вигляді виводиться через нирки. Людина виділяє близько 0,44 г/л гіппурової кислоти на день у сечі та більше, якщо перебуває в контакті з толуолом або бензойною кислотою. Для людини вважається безпечним споживання 5 мг на 1 кг маси тіла щодня. Кішки мають набагато нижчу толерантність до бензойної кислоти, ніж миші та щури. Летальна доза для котів – 300 мг/кг маси тіла. Оральна ЛД50 для щурів 3040 мг/кг, для мишей 1940-2260 мг/кг.
Відгуки
Відгуків немає, поки що.